Людство протягом усього часу свого існування дало нам чимало прекрасних винаходів: колесо, піч, піраміди, прикраси, транспорт тощо. Але для чого йому огидна війна? Ніхто не дасть ствердної відповіді, лише кожен похитає головою та задумається надовго. Найбільше лихо, яке несе у собі несправедливість, страх, зло, засіває нашу душу зернами ненависті, болю та розпачу стосується війни.

Не було і немає тих, хто згадував про неї байдуже. Війна забирає життя, руйнує сім’ї, стукає в кожен будинок, заходить у кожні двері. І байдуже, що це було чи на зорі людства, чи 74 роки тому, чи зараз. Війна стосується кожного. Про жахи війни багато писали, про неї знято документальні та художні фільми. Але ніхто не замінить нам тих втрат, які понесло людство. Мільйони зламаних доль, мрій, які ніколи не збудуться, посмішок, які ніхто не побачить. Осінній день 23 вересня учні - краєзнавці з гуртка «Пізнаємо рідний край» КЗ "Немирівського центру дитячої та юнацької творчості" на базі філії Гуньківської ЗОШ І-ІІ ступенів ніколи не забудуть. Вони мали можливість здійснити екскурсію до Пам’ятника загиблих дітей, які постраждали від вибуху снаряда рівно 74 роки тому. Це не братська могила, це місце, що нагадує нам про жах війни, жертвами якого стали безневинні 8-12 річні діти. Їх було п’ятеро: Слободянюк Я.І., Бойко А.Г., Пилипенко М.Т., Костюк І.Г., Буряк І.К. Лихо трапилось в 1944 році, коли німецькі літаки бомбили залізничну станцію Фердинандівка у селі Сподахи Вінницької області. На язвинківському полі діти збирали залишки картоплі, яка ще залишилась зимувати. Пілот побачив купку людей і скинув бомбу. Снаряд не розірвався і зацікавлені діти кинулися до нього, щоб розбирати. Вони мали при собі ключі, якими дорослі розкручували небезпечні знахідки, вилучали тол, щоб розпалювати в плиті, адже так бракувало сірників. Така робота коштувала дітям життя. На вибух із села на конях і возах мчали дорослі, боячись усвідомити, що їхніх дітей уже нема. Пошуковий загін «Пам’ять», що давно працює в школі,на чолі з Кальницькою О.М., дістав ці відомості від однолітка, боблівського хлопчика – Ягорлицького В’ячеслава Вікторовича, який у зрілому віці 10 років очолював колективне господарство ім. Марка Вовчка в селі Гунька. Пошукова робота ще триває. Багато цікавих фактів відкриває історія рідного краю перед нами. А ми повинні берегти пам’ять про минуле та застерігати наших дітей від лиха, яке підступно очікує на помилку ще недосвічених у цьому житті людей.